Озираючись на минулий рік, бачимо, що станом на листопад 2023 року Україна залучила з-за кордону $68 млрд ($31 млрд у 2022 р., $37 млрд за 11 міс. 2023 р.). На внутрішньому ринку держава запозичила $13 млрд від продажу ОВДП. Це дало змогу Україні наростити обсяг державних видатків з $55 млрд у 2021 р. до $82 млрд у 2022 р. та до $95 млрд за підсумками 2023 р. Частка державних видатків у ВВП водночас зросла з 27% до 54%. Із початком війни очікувано зменшилась кількість потенційних інвесторів в українські компанії. Щобільше, основними інтересантами в купівлі українського бізнесу є саме українські компанії. У той час, як іноземні інвестори не готові брати на себе ризики, повʼязані із війною. За нашими підрахунками, кількість угод на українському ринку M&A цьогоріч перевершить результат 2022-го року, проте за вартістю все-таки не досягне позначки у $0,5 млрд.
Такий рівень для розвитку економіки не є критичним та й загалом як для країни, що воює, макроекономіка виглядає досить непогано. Проте є чинники, які будуть визначати майбутнє України та варті окремої уваги. І найголовніший із них — продовження фінансової підтримки. Це один із критичних для України факторів, від якого залежить наша стабільність та фінансове майбутнє.
Інший чинник — демографічна ситуація. За різними даними з України поїхали від 4 до 6 млн людей. Ще понад 2 млн українців опинилися в окупації. Наразі повернутися планують приблизно 60−70% українців, проте, чим довше затягнеться війна, тим більше наших громадян залишаться в інших країнах. У розрізі того, що базовий (реальний) сценарій від Capital Times передбачає завершення війни дипломатичним шляхом у 2026−2027 роках, повернутися може лише 40% від усіх вимушених переселенців. До того ж маємо слабкі перспективи повернути частину території на Сході. Згадаю також про проблему народжуваності або відтворення населення. За даними Держстату, за 6 міс. 2023 р. народилося 97 тис. дітей (проти 135 тис. дітей за аналогічний період 2022 р.). За умов середнього рівня смертності в 550 тис. осіб, природнього відновлення у 250 тис. осіб та річної еміграції населення у 200 тис. українців, наступного року населення України зменшиться на 500 тис. осіб.
Бізнеси, що орієнтовані на споживчий попит, мають стежити за цим чинником та розглядати для себе варіант диверсифікації. За нашими даними, велика частина потужних українських бізнесів намагається розширюватися через європейські ринки: хтось робить це через органічний ріст, хтось — через M&A. Це відбувається незалежно від того, чи такі компанії втрачали активи через війну чи ні, а метою цього є диверсифікація ризиків та вихід на цікаві ринки за відносно сприятливих умов.
Також через війну маємо зростаюче від’ємне сальдо торгового балансу. За підсумками 2023 р. воно становитиме -$39 млрд, наступного року досягне -$45 млрд. І хоча наявний дефіцит торгового балансу не є наразі критичним, він змушує замислюватись о перспективах на найближчі роки, якщо, знову ж таки, міжнародної допомоги не буде.
Отже, як не крути, усе залежить від того, чи продовжить Україна отримувати достатнє фінансування, адже власними ресурсами Україна може покрити лише 62% видатків. Ми бачимо, що міжнародна допомога Україні останніми місяцями впала до мінімуму та становить менш ніж один мільярд у місяць.
Станом на сьогодні ми ще не знаємо, скільки буде затверджено допомоги на 2024 рік, тож маємо терміново шукати шляхи виходу з критичної ситуації.
Один із варіантів для України для стабілізування макроекономічної ситуації — нарощення експорту, що в стані війни стає величезною проблемою, адже потенціал експортних галузей знизився. За нашими прогнозами на горизонті одного-двох років зменшиться доля сільського господарства в економіці через окупацію значних сільськогосподарських угідь та блокування експорту морським шляхом. Негативна тенденція буде продовжуватися доти, доки аграрії не знайдуть рішення для здешевлення логістики в собівартості продукції та не реалізують потенціал у переробній галузі. Аналогічні проблеми й у добувній промисловості через втрату стратегічних виробничих потужностей на Донбасі та постійну ракетну загрозу для індустріальних компаній на Півдні.
Тож держава та бізнес мають створити та погодити стратегію перезапуску експортної політики з урахуванням поточних реалій. Й одна з ідей — запустити новий напрямок, який дасть змогу розв’язати наявні проблеми. Зокрема ми бачимо, як зароджується новий тренд — мілітарна галузь, яка має надвеликий потенціал. Наразі до України заходять крупні гравці, які формують разом із державою новий сектор. Після війни він продовжить розвиватися та займатиме лідируючи позиції на роки вперед.
Проблема в тому, що саме держава є і замовником, і найбільшим виробником у мілітарі секторі. З одного боку, державне регулювання цієї галузі може бути й не на часі, проте з іншого — залучаючи технології, створюючи унікальні мілітарі рішення і розвиваючи партнерство з міжнародними компаніями в цій галузі, Україна може закрити дефіцит торгового балансу, перестати гостро залежати від допомоги партнерів та розв’язати проблему з безпекою на довгі роки. За умови грамотної політики України є шанси, що мілітарі сектор після закінчення війни стане експортноорієнтованим, а за декілька років поряд із великими іноземними гравцями з’являться власні компанії, вартістю десятки, сотні, мільярді.
Зі свого боку я хочу порадити всім власникам українських бізнесів уважно слідкувати за змінами, що відбуваються у країні, зважувати ризики та планувати подальшу роботу з їхнім урахуванням. За нашими прогнозами конкуренція буде зростати, а приватного капіталу не буде до закінчення війни. Саме зараз на часі розглянути варіанти диверсифікації бізнесу задля розширення та зростання.
Сергій Гончарвич спеціально для NV Бізнес